намацування-доповнення до цього

в околі 1800 треба дивитись не стільки на “класицизм vs романтизм”, скільки на “історизм + романтизм”

німецькі інтелектуали (гердер, вакенродер, тік), повертаючись із подорожей до італії, проголошували музику палестріни – на той час уже древню – найістиннішою і найблагороднішою церковною музикою. їй протиставлялась “надмірна жвавість” і “механічна штучність” пост-бахівської церковної музики (сам й.с. бах перебував тоді тимчасово у тіні).

замість “авторитету пам”яті” минуле тепер ставало предметом “дисциплінованої обсесії” (козеллек відносить початок модерності саме до цього моменту). трохи транспонувавши в попередню мою тєлєгу про двох невротичних поціновувачів, отримаємо: минуле стало предметом невротичного поціновування. і так чи інакше предметом детериторизації. в 1800 воно вже не “наше одвіку”, а радикально інше й безпосередньо недоступне. воно трансценденталізується.

романтики трансценденталізували “минуле”. “минуле” ставало засобом для культивації “піднесеності”. але ця піднесеність уже протікала без опору (на відміну від процесу піднесення/доступу до тіла деспота), це вже був симулякр вертикалі.

трансцендентність + вертикаль продуктивна/втілена в деспотичному ладі, в ладі капіталу вона може бути лише відбитком в уяві.

відбитком достатньо міцним для раннього ладу капіталу, оскільки за браком великого папіка цей відбиток усе ще підсилювався наявністю мільйона реальних маленьких невротичних папіків. 1968 – це найпомітніший обвал уже маленького папіка, крах старої уяви, вступ у повні права вже чисто капіталістичної, мобільної уяви.

лад капіталу характеризується не насадженням трансцендентності на іманентність згори, а направленням іманентності “зсередини” економічною аксіоматикою. разом з трансцендентністю розмагнічується також і будь-який насаджений згори “божественним авторитетом” закон, натомість намагнічуються закони, іманентні тілу. протест романтиків проти релігійного раціоналізму во ім”я чуттєвості (але все ще як засобу вертикального сходження, хоч і вже уявного) – це один з аспектів цього всеоб”ємнішого процесу. він входить у ту ж серію, що й згодом радикальна критика “фаллогоцентризму” і деконструкція, але також і позитивізм, психологія і сучасна наука