неділя, 14 червня 2009 р.
вівторок, 12 травня 2009 р.
намацування-доповнення до цього
в околі 1800 треба дивитись не стільки на “класицизм vs романтизм”, скільки на “історизм + романтизм”
німецькі інтелектуали (гердер, вакенродер, тік), повертаючись із подорожей до італії, проголошували музику палестріни – на той час уже древню – найістиннішою і найблагороднішою церковною музикою. їй протиставлялась “надмірна жвавість” і “механічна штучність” пост-бахівської церковної музики (сам й.с. бах перебував тоді тимчасово у тіні).
замість “авторитету пам”яті” минуле тепер ставало предметом “дисциплінованої обсесії” (козеллек відносить початок модерності саме до цього моменту). трохи транспонувавши в попередню мою тєлєгу про двох невротичних поціновувачів, отримаємо: минуле стало предметом невротичного поціновування. і так чи інакше предметом детериторизації. в 1800 воно вже не “наше одвіку”, а радикально інше й безпосередньо недоступне. воно трансценденталізується.
романтики трансценденталізували “минуле”. “минуле” ставало засобом для культивації “піднесеності”. але ця піднесеність уже протікала без опору (на відміну від процесу піднесення/доступу до тіла деспота), це вже був симулякр вертикалі.
трансцендентність + вертикаль продуктивна/втілена в деспотичному ладі, в ладі капіталу вона може бути лише відбитком в уяві.
відбитком достатньо міцним для раннього ладу капіталу, оскільки за браком великого папіка цей відбиток усе ще підсилювався наявністю мільйона реальних маленьких невротичних папіків. 1968 – це найпомітніший обвал уже маленького папіка, крах старої уяви, вступ у повні права вже чисто капіталістичної, мобільної уяви.
лад капіталу характеризується не насадженням трансцендентності на іманентність згори, а направленням іманентності “зсередини” економічною аксіоматикою. разом з трансцендентністю розмагнічується також і будь-який насаджений згори “божественним авторитетом” закон, натомість намагнічуються закони, іманентні тілу. протест романтиків проти релігійного раціоналізму во ім”я чуттєвості (але все ще як засобу вертикального сходження, хоч і вже уявного) – це один з аспектів цього всеоб”ємнішого процесу. він входить у ту ж серію, що й згодом радикальна критика “фаллогоцентризму” і деконструкція, але також і позитивізм, психологія і сучасна наука
в околі 1800 треба дивитись не стільки на “класицизм vs романтизм”, скільки на “історизм + романтизм”
німецькі інтелектуали (гердер, вакенродер, тік), повертаючись із подорожей до італії, проголошували музику палестріни – на той час уже древню – найістиннішою і найблагороднішою церковною музикою. їй протиставлялась “надмірна жвавість” і “механічна штучність” пост-бахівської церковної музики (сам й.с. бах перебував тоді тимчасово у тіні).
замість “авторитету пам”яті” минуле тепер ставало предметом “дисциплінованої обсесії” (козеллек відносить початок модерності саме до цього моменту). трохи транспонувавши в попередню мою тєлєгу про двох невротичних поціновувачів, отримаємо: минуле стало предметом невротичного поціновування. і так чи інакше предметом детериторизації. в 1800 воно вже не “наше одвіку”, а радикально інше й безпосередньо недоступне. воно трансценденталізується.
романтики трансценденталізували “минуле”. “минуле” ставало засобом для культивації “піднесеності”. але ця піднесеність уже протікала без опору (на відміну від процесу піднесення/доступу до тіла деспота), це вже був симулякр вертикалі.
трансцендентність + вертикаль продуктивна/втілена в деспотичному ладі, в ладі капіталу вона може бути лише відбитком в уяві.
відбитком достатньо міцним для раннього ладу капіталу, оскільки за браком великого папіка цей відбиток усе ще підсилювався наявністю мільйона реальних маленьких невротичних папіків. 1968 – це найпомітніший обвал уже маленького папіка, крах старої уяви, вступ у повні права вже чисто капіталістичної, мобільної уяви.
лад капіталу характеризується не насадженням трансцендентності на іманентність згори, а направленням іманентності “зсередини” економічною аксіоматикою. разом з трансцендентністю розмагнічується також і будь-який насаджений згори “божественним авторитетом” закон, натомість намагнічуються закони, іманентні тілу. протест романтиків проти релігійного раціоналізму во ім”я чуттєвості (але все ще як засобу вертикального сходження, хоч і вже уявного) – це один з аспектів цього всеоб”ємнішого процесу. він входить у ту ж серію, що й згодом радикальна критика “фаллогоцентризму” і деконструкція, але також і позитивізм, психологія і сучасна наука
неділя, 25 січня 2009 р.
понеділок, 19 січня 2009 р.
я думав, що написати у відповідь на душевний пост бонда. сидів, значить, в обід за борщем, у "для тебе", і робив нотатки. багато нотаток наробив!
бонд зачепив деякі фундаментальні властивості м"яса. ON ZAVIBRIROVAL MOZGOM.
тепер мені все стало ясніше, в т.ч. те, навіщо взагалі здалось думати про звикання. (я, коли був у штаті юта, вже на третій день почувався так, ніби я там жив цілий рік, і геть ніщо мене не тягнуло назад, як франсуа, в україну. хоча, звісно, за кадром залишався насос к4п1т4лу, який щодня виділяв мені певну зомбуючу суму на картку, плюс житло з якимита покоївками, плюс мене всюди возили на машині, плюс оголтєлі п'янки в барнз-енд-новубл і на амазоні. щойно це все забрати, то зразу захотілось би назад!)
(матеріалізм, бл.)
коротше побачилась мені інша модель суб"єкт-об"єктності. не трансцендентний суб"єкт панує над об"єктом. а вироблені суб"єкти ескортують об"єкт. зараз спробую пояснити.
dasein у ГАЙДЕҐЕРА завжди "мій". і завжди прив"язаний до "мого" обладнання, яке складає собою "мій" лад, що стає видимим тільки коли якийсь елемент обладнання виходить-з-ладу. щойно ми переходимо від "мене" до "ще когось", виникають пекельні завихрення. (паралельно намагаюсь виманити кота) хто є, крім "мене"? ГАЙДЕҐЕР пропускає "іншого" і говорить зразу про збуття народу, об"єднаного горизонтом одного світу; цей спільний світ, якщо грубо, утворюється успадкованим обладнанням, спільним для всього народу. обладнання тут включає в себе все, що може висвітлитись як наявне: себто і "зовнішнє", і "внутрішнє".
у дельозівських термінах ГАЙДЕҐЕРівський "світ"/збуття можна транспонувати як "плато зв"язності".
в чому ж тут завихрення? і що воно блокує? воно блокує dasein, не прив"язаний до фіксованого, "вкоріненого" обладнання. себто воно блокує бомжа. для гайдеґера цей бомж - ще й єврей. це головна претензія ліотара до гайдеґера - нездатність г. мислити бездомного.
бонд дуже наочно описує, яким способом бездомний постає від приживання індивідуума на різних плато зв"язності, в різних "світах". я кажу зараз "індивідуум", бо dasein при мобільності da мені здається вже не до кінця адекватним терміном. бездомного слід уважно диференціювати від суміжних із ним модусів. наприклад, динаміка блукання і приживання бездомного відрізняється від динаміки "цікавості": цікавий не приживається ніколи, його ліва рука вхопила одне, він зразу позіхає, а права вже тягнеться до іншого. тоді як бездомний таки приживається. інше питання - наскільки різні плато бездомного об"єднані одним глибшим "світом", який їх генерує, і чи всюди може прижитись усякий бездомний... чи не маємо ми справу з good ol' dasein, який завдяки гнучкості себе й свого світу може "видаватись" за номада? не всякий бездомний є таким насправді.
тепер головне запитання, озвучене бондом: при заміні всього обладнання, при переході в інший "світ", як ми можемо бути впевнені, що індивідуум теж уже не інший? чим бонд-на-князя-романа об"єднаний з бондом-у-знекняжленому-сихові? не символічно об"єднаний (іменем), а реально?
пам"яттю, тілом?
"хто" є той бонд???
тут час ввести знову категорію суб"єкта, але вже іманентного, виробленого. пам"ять, тіло - об"єкти реального, глибинного (виробництво виробництва). суб"єкт - об"єкт символічного, яке теж реальне, але поверхневе (виробництво запису). суб"єкт виробляється таким чином, що "діє" в мові. він, як і все в реальному, - теж машина, але машина сенсу. "хто" - запитання, яке є модусом континууму сенсу, а не континууму глибинної індивідуації. коротше кажучи, бонд - суб"єкт!!! (для друзєй просто субчік.)
так от.
яким є відношення іманентного суб"єкта до оточуючих об"єктів? він уже не панує. він СУПРОВОДЖУЄ.
щойно він виробився, як зразу стає поруч із об"єктами, чий сенс він виробляє. стає частиною їхнього ескорту.
зараз є сили тільки ескізно прописати можливий хід думки далі.
суб"єкт, як символічна машина, є ескортом в т. ч., наступних об"єктів:
- пам"яті, властивої тілам та індивідуумам різної міри складності/складеності (раз уже згадали за народ і за ноосферу);
- задоволення/незадоволення/бажання, властивих т.т.і.р.м.с./с.;
- сил/форм тощо;
- мови/логіки, як континууму безособистісного розуму. (наскільки м/л можна розглядати невід"ємними від буття - це предмет окремої онтологічної дискусії.)
- ...
бездомний суб"єкт переходить з одного ескорту в інший, включається в іншу складанку машин, міняє свій об"єкт, своє тіло (філософія, яка не вміє мислити кіборга - за визначенням мракобісся!)
але якщо згадати спінозу, то це все приводить нас до одного конкретно теологічного завихрення. суб"єкти, як модуси одного континууму (атрибуту мислення)... чи дійсно вони таки модуси ОДНОГО континууму? чи дійсно ми можемо говорити, що А і Б - це суб"єкт і суб"єкт, а не, наприклад, суб"єкт і укірукук? у спінози єдність континууму мислення забезпечується ДЖА-вседержителем. тому всі "душі" Є в одному й тому ж сенсі - хоча й інакше обладнані, мають інакшу оптику, слідують за інакшими бажаннями, задоволеннями, незадоволеннями, тощо. якщо ми намагаємось мислити не те щоб проти ДЖА, а взагалі без ДЖА (саме речення тут себе з"їдає за хвіст), тоді які підстави є у нас для постулювання єдиного континууму, де суб"єкт можна співставляти з суб"єктом, як одиниці виду?
цей момент я зараз не можу достатньо ясно сформулювати. але принаймні намічу. чи не можна вимір ПОЛІТИЧНОГО (в яке входить в т.ч. і консенсус, і ЗВИКАННЯ(!)) визначити як те, що втримує (без ДЖА) суб"єктів у ескорті одного й того ж плато/об"єкту - "діагонально" і "випадково" крізь багато континуумів, а не в одному лише континуумі мислення?
бонд зачепив деякі фундаментальні властивості м"яса. ON ZAVIBRIROVAL MOZGOM.
тепер мені все стало ясніше, в т.ч. те, навіщо взагалі здалось думати про звикання. (я, коли був у штаті юта, вже на третій день почувався так, ніби я там жив цілий рік, і геть ніщо мене не тягнуло назад, як франсуа, в україну. хоча, звісно, за кадром залишався насос к4п1т4лу, який щодня виділяв мені певну зомбуючу суму на картку, плюс житло з якимита покоївками, плюс мене всюди возили на машині, плюс оголтєлі п'янки в барнз-енд-новубл і на амазоні. щойно це все забрати, то зразу захотілось би назад!)
(матеріалізм, бл.)
коротше побачилась мені інша модель суб"єкт-об"єктності. не трансцендентний суб"єкт панує над об"єктом. а вироблені суб"єкти ескортують об"єкт. зараз спробую пояснити.
dasein у ГАЙДЕҐЕРА завжди "мій". і завжди прив"язаний до "мого" обладнання, яке складає собою "мій" лад, що стає видимим тільки коли якийсь елемент обладнання виходить-з-ладу. щойно ми переходимо від "мене" до "ще когось", виникають пекельні завихрення. (паралельно намагаюсь виманити кота) хто є, крім "мене"? ГАЙДЕҐЕР пропускає "іншого" і говорить зразу про збуття народу, об"єднаного горизонтом одного світу; цей спільний світ, якщо грубо, утворюється успадкованим обладнанням, спільним для всього народу. обладнання тут включає в себе все, що може висвітлитись як наявне: себто і "зовнішнє", і "внутрішнє".
у дельозівських термінах ГАЙДЕҐЕРівський "світ"/збуття можна транспонувати як "плато зв"язності".
в чому ж тут завихрення? і що воно блокує? воно блокує dasein, не прив"язаний до фіксованого, "вкоріненого" обладнання. себто воно блокує бомжа. для гайдеґера цей бомж - ще й єврей. це головна претензія ліотара до гайдеґера - нездатність г. мислити бездомного.
бонд дуже наочно описує, яким способом бездомний постає від приживання індивідуума на різних плато зв"язності, в різних "світах". я кажу зараз "індивідуум", бо dasein при мобільності da мені здається вже не до кінця адекватним терміном. бездомного слід уважно диференціювати від суміжних із ним модусів. наприклад, динаміка блукання і приживання бездомного відрізняється від динаміки "цікавості": цікавий не приживається ніколи, його ліва рука вхопила одне, він зразу позіхає, а права вже тягнеться до іншого. тоді як бездомний таки приживається. інше питання - наскільки різні плато бездомного об"єднані одним глибшим "світом", який їх генерує, і чи всюди може прижитись усякий бездомний... чи не маємо ми справу з good ol' dasein, який завдяки гнучкості себе й свого світу може "видаватись" за номада? не всякий бездомний є таким насправді.
тепер головне запитання, озвучене бондом: при заміні всього обладнання, при переході в інший "світ", як ми можемо бути впевнені, що індивідуум теж уже не інший? чим бонд-на-князя-романа об"єднаний з бондом-у-знекняжленому-сихові? не символічно об"єднаний (іменем), а реально?
пам"яттю, тілом?
"хто" є той бонд???
тут час ввести знову категорію суб"єкта, але вже іманентного, виробленого. пам"ять, тіло - об"єкти реального, глибинного (виробництво виробництва). суб"єкт - об"єкт символічного, яке теж реальне, але поверхневе (виробництво запису). суб"єкт виробляється таким чином, що "діє" в мові. він, як і все в реальному, - теж машина, але машина сенсу. "хто" - запитання, яке є модусом континууму сенсу, а не континууму глибинної індивідуації. коротше кажучи, бонд - суб"єкт!!! (для друзєй просто субчік.)
так от.
яким є відношення іманентного суб"єкта до оточуючих об"єктів? він уже не панує. він СУПРОВОДЖУЄ.
щойно він виробився, як зразу стає поруч із об"єктами, чий сенс він виробляє. стає частиною їхнього ескорту.
зараз є сили тільки ескізно прописати можливий хід думки далі.
суб"єкт, як символічна машина, є ескортом в т. ч., наступних об"єктів:
- пам"яті, властивої тілам та індивідуумам різної міри складності/складеності (раз уже згадали за народ і за ноосферу);
- задоволення/незадоволення/бажання, властивих т.т.і.р.м.с./с.;
- сил/форм тощо;
- мови/логіки, як континууму безособистісного розуму. (наскільки м/л можна розглядати невід"ємними від буття - це предмет окремої онтологічної дискусії.)
- ...
бездомний суб"єкт переходить з одного ескорту в інший, включається в іншу складанку машин, міняє свій об"єкт, своє тіло (філософія, яка не вміє мислити кіборга - за визначенням мракобісся!)
але якщо згадати спінозу, то це все приводить нас до одного конкретно теологічного завихрення. суб"єкти, як модуси одного континууму (атрибуту мислення)... чи дійсно вони таки модуси ОДНОГО континууму? чи дійсно ми можемо говорити, що А і Б - це суб"єкт і суб"єкт, а не, наприклад, суб"єкт і укірукук? у спінози єдність континууму мислення забезпечується ДЖА-вседержителем. тому всі "душі" Є в одному й тому ж сенсі - хоча й інакше обладнані, мають інакшу оптику, слідують за інакшими бажаннями, задоволеннями, незадоволеннями, тощо. якщо ми намагаємось мислити не те щоб проти ДЖА, а взагалі без ДЖА (саме речення тут себе з"їдає за хвіст), тоді які підстави є у нас для постулювання єдиного континууму, де суб"єкт можна співставляти з суб"єктом, як одиниці виду?
цей момент я зараз не можу достатньо ясно сформулювати. але принаймні намічу. чи не можна вимір ПОЛІТИЧНОГО (в яке входить в т.ч. і консенсус, і ЗВИКАННЯ(!)) визначити як те, що втримує (без ДЖА) суб"єктів у ескорті одного й того ж плато/об"єкту - "діагонально" і "випадково" крізь багато континуумів, а не в одному лише континуумі мислення?
неділя, 18 січня 2009 р.
неділя, 11 січня 2009 р.
Підписатися на:
Дописи (Atom)